Стан та перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні
З-поміж багатьох проектів і різноманітних сценаріїв щодо перспектив розвитку українського суспільства, зрештою, вимальовується єдино можлива - створення демократичного громадянського суспільства. Високий теоретико-методологічний статус концепції громадянського суспільства визначається тим, що в поєднанні із соціально-науковим заняттям і практикою, категорія "громадянське суспільство" забезпечує не лише пізнання власних різноманітних функцій та складних структурних взаємозв'язків, але й у процесі практичного застосування сама перетворюється на фактор організації практичної діяльності, повсякденного досвіду.
Нова для українського соціуму тематика концептуально-теоретичної ідеї громадянського суспільства як висококласного аналітичного продукту і схема розвитку практичної політики вимагають чіткості у питанні про те, який саме тип громадянського суспільства необхідно створити чи відтворити в соціокультурній реальності України. Не слід залишати поза увагою сукупність найбільш значущих і стійких рис, що характеризують природу й різновид громадянського суспільства у різних системах культур і в різні історичні епохи. Недооцінка цієї проблеми або ігнорування її характеристик у конкретних соціокультурних умовах призведе до сумнозвісного методу спроб і помилок у розбудові новітнього суспільства.
Модель громадянського суспільства в українському варіанті повинна містити загальні положення цього феномену, його структуру і механізми розбудови. Інакше кажучи, довершене дослідження громадянського суспільства іманентно включає його аналіз (опис і конкретне порівняння), діагноз (тлумачення закономірностей його змін та модифікацій), а також прогноз (передбачення його трансформування і розвитку). Не менш важливо, що саме культура громадянського суспільства має вбирати усталені й відновлювані передумови та канали для передачі позитивного досвіду особистості щодо самореалізації, само актуалізації та становлення громадянина - самостійного політичного актора, який має певні права і наділений обов'язками.
Саме в такому розумінні громадянське суспільство, яке в історичному самовизначенні є суспільством відкритим і динамічним, можлива реалізація його основних функцій. Це соціалізація індивідів та інтеграція соціуму; забезпечення самоорганізації та самоврядування громадянських структур і переведення соціальних конфліктів у цивілізовані рамки; формування суспільного середовища, в якому забезпечуються становлення й розвиток активного індивіда, стимулюються міжособистісна солідарність членів громади і правова нормотворчість; створення умов для продуктивної самодетермінації та діалогового процесу, в якому виникає новий сенс розвитку структури й символів цього феномену.
Актуальність теми для сучасної України зростає із розгортанням та глобалізацією демократичного процесу, який визначає архітектоніку парадигми політичного існування українського соціуму на базі інноваційних процесів, що якісно змінюють, удосконалюють базові умови життєдіяльності спільноти й формують соціальні зрушення, створюють передумови для розвитку демократичного цивілізованого громадянського суспільства-суспільства цивілізованих громадян.
Особливість України - як країни "пізнього старту" демократичних перетворень і політичної модернізації - полягає, зокрема, у тому, що більшість населення від початку пов'язувала демократичні елементи соціальної організації не з політичними свободами, а з матеріальним добробутом, поліпшенням соціальних і матеріальних аспектів життєвого устрою, з економічним процвітанням країни. Руйнівні капіталістичні реформи в Україні спричинили кризу в усіх сферах суспільного буття, духовну кризу нашого народу, а також втрату ціннісних і моральних орієнтирів1.
Сьогодні очевидно, що Україна, ставши на шлях розбудови демократичної держави і відповідних суспільних відносин, має спрямовувати зусилля на поглиблене вивчення й вироблення нового розуміння організації громадянського, демократичного цивілізованого соціуму, що визначатиме принципи й характер відносин у всіх сферах життєдіяльності. Наразі досягненням є усвідомлення необхідності структурування феноменологічних характеристик громадянського суспільства в Україні, якому притаманні розчленованість, розгалуженість зв'язків та інтересів, динамічна структуралізація соціального життя, повне і достовірне знання соціально-політичних інтересів і прагнень наявних у суспільстві соціальних груп, класів, ідейних програм, форм діяльності, основних прав і свобод, що гарантують самодетермінацію громадянського суспільства і пошуки шляхів гармонізації суспільних відносин.
З огляду на це визначальним для сучасного етапу розвитку громадянського суспільства в Україні є завдання з регулювання соціальних конфліктів, неузгодженостей і протиріч на основі відносин соціального партнерства. Таке партнерство, як форма виявлення соціальної взаємодії, уявляється всім як баланс інтересів, якого досягають усі сторони соціальної взаємодії шляхом компромісу й консенсусу, що є необхідною умовою для досягнення у суспільстві процвітання й стабільності соціальних суб'єктів заради досягнення своїх цілей, соціальна взаємодія виконує в суспільстві різні функції: консолідуючу, деструктивну, стабілізуючу. Саме стабілізуюча функція відіграє роль механізму, що забезпечує розвиток демократичного суспільства загалом і окремих його сфер в аспекті цивілізованих засобів їх гармонізації.
Для теперішньої України зміна парадигми політичного існування означає зміну базових умов життєдіяльності, створення більш розвинених моделей соціальної системи і як наслідок - перетворення населення в активний колективний політичний суб'єкт. Із зануренням у конструктивні особливості розбудови сучасної соціальної системи стає очевидною значущість громадянського суспільства і його співіснування з державою як складного діалектичного процесу взаємоконтролю, взаємообмежування та взаємної доповнюваності.
Наостанок зазначимо, що узагальнений історичний досвід багатьох країн: найбільш ефективно питання демократизації та модернізації вирішували ті держави, в яких політики були мудрі, виважені й здатні формулювати засадничі міркування про основні напрями діяльності, що посприяла б вирішенню загальнонаціональних завдань, серед яких і завдання з розбудови інституційного, цивілізованого, демократичного, національного, громадянського суспільства. Політична прагматика реалізації такого завдання вже на етапі його осмислення та озвучення полягає у підвищенні рівня соціально-економічного розвитку, демократизації, просуванні до свободи вибору, ініціативи й відповідальності, поверненні втраченої самостійності, іншими словами - у рухові, наближенні народу та індивіда до самих себе. Але для цього необхідно створити такий суб'єктивний чинник, який спроможеться зробити можливе реальним, тобто забезпечити функціонування громадянського суспільства як норми сучасного цивілізацій його життя, звільнити суспільство і країну від хитань в обидва боки від здорового глузду.
