Учениця Ізмайлівського ЗЗСО: Морозівський розріз вражає краєвидами і заслуговує на те, щоб про нього дізналася вся Україна
Степовий край Кіровоградщини багатий не тільки безмежними широтами ланів, а й величними кар’єрами, шахтами й розрізами, історія яких дійсно захоплює і вражає. Декілька місяців тому, я побачила в мережі світлину із надзвичайно мальовничою панорамою. Якщо чесно, то й подумати не могла, що те прекрасне місце знаходиться в Україні, ба більше у Кіровоградській області та ще й у Приютівській ОТГ. Воно має назву Костянтинівський вугільний розріз, що поблизу Морозівки.
Морозівка – шахтарське селище, що безпосередньо стоїть на родовищі, де раніше зі своїми сім’ями розміщувалися шахтарі. Заглиблюючись в історію, я знайшла декілька місцевих шахтарів, з якими мені вдалося сконтактувати. Це Генріх Глюкауф, Станіслав Перевертайло, Олександр Бєлов та інші. Це ті, кому найбільше відомо про Морозівський розріз, ті, кому найбільше болить спостерігати, як місця, де пройшли їх найкращі роки, занепадають, все відходить в історію, яка з часом, на жаль, втрачає важливі моменти… «Що ж наразі із нашим розрізом? Чи живе там ще щось, крім споминів?» – запитувала я в кожного з них.
Пан Генріх працював на розрізі до 2006 року. Наразі дуже шкодує за тим, що будь-які роботи в тих місцях призупинено: «Влада припустилася помилки, закривши видобуток вугілля на Морозівці. Морозівське вугілля високобітумінозне і цінне для виробництва гірського воску. Прикро, що запас лишився мізерний. Припинення гірничих робіт пов’язано з економічними революціями, в які вугільники не змогли без допомоги держави вписатися. Якщо провести рекультивацію гірничих виробок, на карті України з’явитися прекрасна зона відпочинку, яка не поступиться морського узбережжя. А щодо вугілля – у вас, нашої молоді, є Верхньодніпровське родовище поблизу Дніпра, ось там і будете видобувати», – прогнозує колишній шахтер, сподіваючись на краще майбутнє нашого краю. Та все ж, йому шкода минулого, яке вже не повернути.
На сьогодні Морозівський розріз – величне місце, яке захоплює зір своєю красою: внизу – кришталево-блакитні, ніби зі смарагдовим відтінком води, в яких віддзеркалюються яскраві промені сонця, а схили, а кручі, а ліси, що здається, не мають кордону. Там все надзвичайне, чисте, природне, особливе й історичне. Ще відтоді, як на розрізі вирувало видобувниче життя, там і донині залишилися екскаватори – один у воді, а другий на відвалі. Від них віє справжньою історією й спогадами, ніби все те було вчора, та вже минуло багато років, які нанесли на них свій руйнівний відбиток. Так, може вони й втратили той ідеальний зовнішній вигляд, та є єдине, чого екскаватори не втратять – власну величну історію. Дехто з шахтарів називає їх динозаврами ХХ століття, бо вони й справді здалеку схожі на істот, що жили не в нашій ері, а ще Морозівські ескаватори так само повільно гинуть, піддаючись часу, воді, іржі та холоду людських дій.
Морозівський чи то пак Костянтинівський розріз – місце, яке єднає декілька поколінь – те, що там працювало колись і те, що зараз туди приїздить задля естетичної насолоди, аби просто помилуватися красою природи. Ми, сучасники, відвідуючи подібні місця, повинні хоч трохи знати їх історію, яка часом, протікає власною течією. Ще вчора – вугільний розріз, а сьогодні – історична пам’ятка і місце для світлин…
учениця Ізмайлівського ЗЗСО І - ІІІ ступенів Приютівської селищної ради,
с. Гайок
